|
  |
SELEOLA
|
М. В. Лисенко - видатний український музикант (композитор, піаніст, диригент), музичний просвітник, організатор концертів) педагог-фундатор музично-драматичної школи, громадський діяч, учасник європейського діалогу мов і культур. Ця участь здійснювалася в межах наступних кіл зв'язків М. В. Лисенка:
Учасником діалогу мов і культур М. В. Лисенко став чи не з самого народження. Але цей діалог часом набував характеру гострого протистояння двох тенденцій.
Першу з них уособлювала мати - Ольга Єреміївна. Вона була з багатого дворянського роду, закінчила у Петербурзі Смольний інститут, практично втратила рідну українську мову, зрідка розмовляла з селянами російською. Фактично рідною для неї стала французька мова. Вона, запросили гувернантку- француженку. Остання читала дітям французькі книжки, примушувала розмовляти тільки французькою і уїдливо виправляла кожну помилку у вимові. Сама Ольга Єреміївна теж розмовляла з дітьми тільки французькою. Коли прийшла пора вчити Колю грамоті, це робилося нею по “Education maternelle”(«Материнське виховання»). Все це призвело до того, що Микола, як і усі діти в родині, добре оволодів французькою мовою.
Своїм дітям, а потім й онукам Ольга Єреміївна декламувала французькі вірші, розповідала французькі казки, До того ж вона по-справжньому глибоко любила музику, була хорошою піаністкою. Тому є всі підстави вважати, що свій музичний хист М. В. Лисенко успадкував саме від матері, рівно як і європейську культурність та освіченість. В подальшому ці властивості розвинулись і закріпились під час навчання у французьких пансіонах й гімназії, де вивчались російська, латинська, грецька, французька та німецька мови. Цікаво й те, що навіть прізвище дружини М. В. Лисенко Ольги Олександрівни О'Коннор - свідчило про ірландське походження предків і, за бажанням, може вважатись ще одним штрихом у портреті Лисенка як учасника діалогу мов і культур. Інша тенденція уособлювалась батьком - Віталієм Романовичем та його родичами, які теж належали до дворян, але їх відрізняла українська національна свідомість. Вони захоплювали розум і фантазію дитини народними казками й піснями, розважали різноманітними народними іграми
Обидві тенденції поєднувалися у любові до музики, як народноЇ, так і класичної.
Дружно-приятельське коло спілкування М. В. Лисенко також позначене діалогом мов та культур.Навчаючись у гімназії і перебуваючи з Михайлом Старицьким на літніх канікулах у батька, Микола разом з другом одночасно закохались в одну дівчину, що добре володіла польською, українською, російською і французькою мовами. Під час таких канікул побратими-гімназисти жадібно читали романи Вальтера Скотта, Олександра Дюма, Ежена Сю, Оноре де Бальзака у перекладі на російську, викрадали у гувернантки книги французькою мовою, знання якої вони і розвивали на цих романах. І в подальшому, листуючись з друзями та приятелями, М. Лисенко вживає у своїх листах не тільки українські діалектизми, але й німецькі, французькі й латинські вислови, що може також вважатись за форму діалогу мов і культур.
Вітчизняне коло спілкування Лисенка слід розглядати з урахуванням того факту, що частина України де народився, жив і творив Микола Віталійович, входила до складу Російської імперії, а інша належала Австро-Угорщині. В житті української інтелігенції панувала російська мова. Нею говорили, писали й думали. Але вже помалу у деяких домах переходили на українську, все більше вставляючи українських слів і виразів. Найчастіше звертались цією мовою до дітей. Діти казали на батька «тато» і говорили рідною мовою. Наприклад, в родині Михайла та Софії Старицьких свідомо і постійно вживали саме українську мову.
Закоханий в рідне слово, збираючи матеріали до “Словаря украинского язика” (побачив світ у 1907 році), Лисенко в листах до рідних і друзів часто переходив на російську. Що стосується культури, то широко відомі приклади його плідної співпраці і товаришування, а ще більш навчання у видатних російських композиторів, зокрема М. Римського-Корсакова, О. Глазунова, П. Чайковського, М. Мусоргського.. При цьому Лисенко - автор понад 250 оригінальних творів і обробок 500 українських народних пісень.
Багато робив М. В. Лисенко і для зміцнення духовної єдності українців, що жили по обидва боки кордону між Росією та Австро-Угорщиною. Його музика відображала культуру різних етнографічних груп українців..
Особливо слід відзначити загальнослов'янський вимір всього що робив, думав й говорив Лисенко. Він палко пропагував українські, російські, болгарські, чеські, моравські, сербські і польські народні пісні, які наче ріки, зливались на його концертах в могутній океан загальнослов'янської культури.».
Загальнослов'янська спрямованість характеризує і всю його подальшу творчість. У спілкуванні із слов'янськими друзями і колегами М. Лисенко та його однодумці почували себе досить комфортно не тільки у психологічному але й у лінгвістичному відношенні. Так, на початку 1873-1874 академічного року в Києві відбувся третій археологічний з'їзд. Під час з'їзду М. П. Старицький влаштував в своїй оселі хатній концерт й банкет, на які були запрошені гості з числа південних та західних слов'ян. Українці Старицькі та Драгоманов, серб Новакович, чех Коларж - кожен промовляв по своєму і кожен розумів інших. У цьому дружньому спілкуванні брав участь і М. Лисенко, який до того ж керував хором у цьому концерті.
Слід пам'ятати також про те, що М. В. Лисенко був і залишається композитором європейського рівня, творчості якого притаманні і запозичення, і типологічні схожості, характерні для композиторів-романтиків Європи у цілому. І це не дивно, якщо згадати два з половиною роки навчання у Лейпцігській консерваторії у відомого професора фортеп'янної гри Рейнеке, ретельне вивчення всього класичного репертуару: Баха, Мо-царта, Мендельсона, Бетховена, Шумана, Шуберта і Шопена. Проживання і навчання у Німеччині вимагало знання мови цієї країни, що спочатку дуже заважало Лисенкові, бо він володів цією мовою недостатньо добре. З часом положення виправилось, а доти виручало чудове володіння французькою мовою як посередником.
Микола Лисенко користувався любов'ю й пошаною українців, представників багатьох народів. Тому природно, що у сумний день похорон його проводжали в останню путь українці, росіяни, білоруси, грузини, вірмени, латиші, поляки. У прощальному слові одна поетеса назвала його «другом всім народам на землі».
Все сказане дає підстави вважати М. В. Лисенка справжнім європейцем не тільки за місцем народження, але й за світоглядом, за менталітетом, за його прихильність до діалогу мов і культур .
ЛІТЕРАТУРА
Mykola Lyssenko – an outstanding Ukrainian musician (composer, pianist, conductor), musical enlightener, organizer of concerts, pedagogue-founder of the musical and dramatic school, public figure, participant of the European dialogue of languages and cultures. This participation can be regarded within the framework of the following circles: family, friends, Motherland, all-Slavonic, all-European.
Mykola started his participation in this sphere almost since the very childhood but the dialogue of languages and cultures sometimes manifested itself as a sharp confrontation of two tendencies.
The first one was personified by his mother Olga. She originated from a rich noble family, graduated from Saint Petersburg Smolny Institute for noble young ladies practically lost her native Ukrainian language, sometimes spoke Russian to the peasants. Indeed, French became her mother tongue. Olga invited a French governess who read the children French books, forced them to speak French only, pedantically corrected every mistake in pronunciation. When the time to teach Mykola reading came, it was done on the basis of “Education Maternelle” (“Mother’s Upbringing”).
All that made him, as well as all the family children, a good French language speaker. Olga recited French poems and told French fairy-tales to her children and then grandchildren. Apart from that, she really loved and understood music, was a good pianist. So, there are all the grounds to believe that his musical talent and the European culture Mykola Lyssenko inherited from his mother. These properties of his developed on at two French boarding- schools and a Russian gymnasium where he learned Russian, Latin, Greek, French an German. Interestingly, that even his wife’s surname – O’Connor – testified to the Irish origin of her forefathers and may be regarded as one more feature of Lyssenko as a participant of the dialogue of languages and cultures. The other tendency was personified by his father Vitaliy and his relatives. They also originated from a noble family but possessed the National Ukrainian consciousness. They captured the children’s minds and fantasy with folk fairy-tales and songs, entertained with various common people games. The both tendencies united in Mykola’s love of music, both classical and folk.
Since his very childhood Mykola communicated with future outstanding Ukrainian culture and public figures who spoke good Ukrainian, Russian, Polish and French. In part, with Mikhailo Staritskiy during summer holidays he read eagerly novels by W.Scott, A. Dumat, Onore de Balsac and others. Then, exchanging letters with his friends, he uses not only Ukrainian dialectisms but also German, French and Latin expressions.
The part of Ukraine where Lyssenko was born belonged to the Russian empire, the other part – to the Austro-Hungarian one. Among the Ukrainian intelligentsia the Russian language dominated. But in some families, in part in the family of Mykola’s sister Sophia and Mikhailo Staritskiy, Ukrainian began to be used more and more widely. Mykola Lyssenko adored his Ukrainian language (he even collected materials to “The Ukrainian Language Dictionary”, published in 1907) which did not prevent him from the love of the Russian language and culture. He fruitfully cooperated and made friends, and still more learned from prominent Russian composers, in part N.Rimskiy-Korsakov, A.Glazunov, P.Chaikovskiy, M.Musorgskiy. At the same time M.Lyssenko was the author of more than 250 original works and cultivated 500 Ukrainian folk songs. Lyssenko also did very much for the consolidation of the spiritual unity of the Ukrainians divided by the Russian-Austrian border. In his musical works the culture of different Ukrainian ethnic groups were reflected.
The all-Slavonic character of everything what Mykola Lyssenko did, thought and spoke should be particularly emphasized. He popularized enthusiastically Ukrainian, Russian, Bulgarian, Czech, Moravian, Serbian and Polish folk songs which like rivers flew together into a mighty ocean of the all-Slavonic culture at his concerts. When at the beginning of 1873 the 3rd Archeological Congress was held in Kyiv, M. Staritskiy arranged at his home a concert and a party where he invited representatives of Southern and Western Slavonians. Everybody spoke his own language and was understood by all. Lyssenko was among them. He conducted the chorus at that concert.
M. Lyssenko was and remains a composer of the European level. Some borrowings and typological similarities, typical of composers-romantics of Europe as a whole, were characteristic of his music.
He was studying for two and half years at the conservatorium of Leipzig (Germany) with a famous piano playing professor Reinecke, learning thoroughly the whole classical repertoire: Bach, Beethoven, Schumann, Schubert, Schopin. While living in Germany Lyssenko used first French as a language-mediator and then improved his German so that he could use it for communication and studying.
Mykola Lyssenko was loved and respected by both the Ukrainians and other peoples. On a sad day of the funerals the last tribute was paid to him by the Ukrainians, Russians, Byelorussians, Georgians, Armenians, Latvians, Polish. He was called “a friend for all peoples all over the world” by some poetess. Lyssenko was a real European not by the place of his birth only, but by his world outlook, mentality and devotion to the dialogue of languages and cultures as well.
© SELEOLA
